Загружаємо...
Ви тут:  Головна  >  Аналітика  >  Новина

30 років на передньому краї суспільного розвитку. Реформи як головний пріоритет громадянського суспільства України

02.09.2021  /  0 Коментарів

У попередній статті з цього циклу публікацій (випуск газети за 21 серпня 2021 р) йшлося зокрема про те, що саме здобуття Україною незалежності у 1991 році стало засадничою платформою становлення і розвитку як місцевої демократії, так і громадянського суспільства в центрі та регіонах зокрема і на Закарпатті.

Загалом процес державотворення України у сенсі будівництва правової держави з належно діючими державними інституціями в інтересах громадян ще так і не завершено. Незважаючи на сприятливі фактори і чинники першого і другого десятиліття незалежності, політичний розвиток країни відбувався суперечливо і без чіткої орієнтації на системні реформи в усіх сферах життя країни. Місію реформної суспільної орієнтації України взяло на себе громадянське суспільство.

Чому намірів і дій громадянського суспільства мало для державотворення, тим не менше, вони вкрай важливі і визначальні?

Досвід практично усіх країн західної демократії показує, що навіть найкраще розвинене громадянське суспільство самотужки мало що може змінити без взаємодії з владою та владними структурами. А якщо і влада, і громадянське суспільство, як у випадку України, починали у 1991 році з чистого аркуша і не мали ані будь-якого історичного аналога або досвіду переходу від комуністичного режиму до цінностей демократії і капіталізму, ані розвинених інституцій та озброєних відповідними знаннями і навичками громадян?! У цьому контексті новітня історія країн колишнього табору «соціалістичної співдружності» Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Румунії і Болгарії, а також країн Прибалтики – Литви, Латвії і Естонії показала, що загалом успішні суспільні трансформації до правових і демократичних держав – правда, за наявності історичної пам’яті і досвіду – цілком можливі. В Україні ж «пауза» 90-х років у суспільній трансформації без історичного досвіду виявилась втраченим часом для побудови держави верховенства права. Натомість у конституційно начебто правовій державі Україні саме наприкінці 90-х років, фактично за сприяння президента Кучми Л.Д., активно формується прошарок олігархів. Відтоді політика в Україні перетворилась на арену боротьби за владу, а не за ідеї, стратегії та цінності розвитку. Приватизація об’єктів державної і комунальної власності та природних надр і багатств стала важливим знаряддям особистого збагачення олігархів та «олігархиків» в областях і містах та появи бізнесово-політичних кланів, як у центрі, так і в регіонах. Неймовірних масштабів набула корупція в усіх сферах життя.

«Пауза» 90-х років у суспільних реформних змінах в напрямках побудови правових і демократичних держав затягнулась на невизначений час у Росії, Білорусі, Вірменії, Азербайджані і Казахстані та в колишніх середньоазійських республіках Киргизстані, Таджикистані, Узбекистані і Туркменістані. І лише Грузії вдалося в середині 2000-х років частково здійснити непрості і радикальні системні реформи. А Молдова лише за останні роки виборсується з політичних криз, і схоже, незворотньо обирає демократію, верховенство права і європейський вектор розвитку в умовах електорального протистояння з проросійськими силами.

Яка ж роль громадянського суспільства у зазначених суспільних змінах та нейтралізації опору справжнім реформам у країнах пострадянського простору зокрема й України? Прогресивні представники сучасних вітчизняних і зарубіжних суспільних наук загалом погоджуються з думкою, що мірилом та/або критерієм прогресу у суспільній трансформації до побудови правової і демократичної держави є активне формування і розвиненість та спроможність саме громадянського суспільства. У країнах, де воно утвердилось і зміцнюється, носієм суверенної влади у центрі і регіонах стають не автократичний чи тоталітарний правитель і його ставленики в регіонах і містах, а представницька влада обраних на вільних виборах громадян. Отже, нинішні пострадянські країни можна поділити на дві категорії. Ті з них, де суспільство домінує над державою через вільні вибори, стають демократичними. Ті ж, у яких держава панує над суспільством, тобто формує склад своїх інституцій без участі суспільства або з допомогою імітації і фальсифікації виборів, скочуються до тоталітаризму зі своїми національними й історичними особливостями. Але із загальною рисою – ігноруванням цінностей демократії і правової держави, дозволом на існування лише лояльного до влади «квазігромадянського суспільства» та нещадної зачистки справжнього громадянського суспільства і незалежних мас-медіа й тим більше – опозиційних політичних партій. Подібне на наших очах відбувається нині в Білорусі і Росії. Подібне, не дивлячись на окремі тенденції і політичні кризи, в Україні неможливе саме завдяки утвердженню і діяльності громадянського суспільства.

Які саме головні проблеми і завдання доводиться вирішувати громадянському суспільству України і зокрема Закарпаття впродовж періоду незалежності?

Пам’ятаємо, як на початках формування передумов у роки горбачовської «перестройки» й у перші роки незалежності ще президент США Буш-старший застерігав українців від власної незалежної держави, а ЦРУ у 1993 році в аналітичній записці прогнозувало громадянську війну в Україні значно більших масштабів, ніж війни після розпаду Югославії. В реальності Україна фактично єдина з нових держав колишнього СРСР, де в результаті загалом демократичних виборів впродовж уже 30 років відбуваються мирні і регулярні зміни політичних еліт як на рівні парламенту, так і місцевого самоврядування в областях, районах, містах, селищах і селах, а до 2014 року – і в Автономній Республіці Крим. А на президентських виборах українці до оголошення результатів зазвичай так і не знають, хто буде Президентом України на наступний термін. Втім ці досягнення України здобуті більшою мірою саме завдяки активності громад і громадського суспільства.

Чи просто було уникнути скочування країни до авторитаризму і тоталітаризму, а то й до майже неприхованих спроб екс-президента утікача й зрадника Януковича у 2010-2013 рр. до здачі незалежності України? Історія двох Майданів 2004 року та 2013-2014 років засвідчує: громадяни-патріоти, громади і громадянське суспільство України у кризові моменти навчились максимально можливо суспільно солідаризуватись і долати кризи й тим самим – впливати і на владу. Ще одним історичним підтвердженням цього є потужний і масовий волонтерський рух громадян і громадських об’єднань у 2014-2016 рр. Як у відсічі потуг сепаратистських збройних формувань невизнаних «республік» Донбасу та військових армії Російської Федерації у захопленні наших територій на Сході країни, так і у зміцненні матеріально-технічного спорядження, зброї, кадрового складу і бойового духу Збройних Сил України в найкритичніші дні війни. Досвід участі волонтерських об’єднань, активістів і громадських організацій Закарпаття у цьому всеукраїнському військового патріотичному русі потребує свого більш детального вивчення, узагальнення і поширення в суспільстві. Саме на таких прикладах має формуватись наша політична нація та виховуватись молоде покоління українців.

У 1995 році Україна як нова держава –член Ради Європи взяла на себе немалий перелік зобов’язань відповідно до вимог цієї впливової міжнародної організації. Впродовж року від вступу необхідно було прийняти парламентом: нову конституцію; рамкові закони про правову і юридичну реформи; новий карний кодекс і кримінально-процесуальний кодекс; новий цивільний кодекс і цивільно-процесуальний кодекс; зміна ролі і функції прокуратури тощо. Фактично Україна починала з нуля, щоб поступово позбутися радянського правового «вантажу». Хоча і не впродовж року, але з часом ці та інші реформні завдання поступово виконувались. Натомість окремі з політико-правових рішень начебто мали тимчасовий характер, бо принципово не відповідали європейським стандартам і підходам, але їх реформне вирішення постійно відкладалось. Отже, до необхідності реформування радянського правового «вантажу» додавались нові «вантажі» начебто тимчасових, але важливих політико-правових рішень. До таких в першу чергу відносимо систему територіальної організації влади і місцевого самоврядування на рівнях району і області. Тут було начебто «тимчасово» запроваджено двовладдя обласних і районних держадміністрацій з жорсткою централізацією на Київ та районних і обласних рад, що гостро суперечить (і донині!) Європейській Хартії місцевого самоврядування. Нереформованими були також питання належного фінансування базових міських, селищних і сільських рад та радянського штибу адміністративно-територіальний устрій всієї країни. Взагалі білою плямою у порівнянні з Європою і світом виглядала державна політика регіонального розвитку. І хоча реформні розробки і законопроєкти з цих проблем розпочались ще на початку 2000-х років спільними зусиллями Асоціації міст України та інших неурядових організацій у співпраці з Урядом, реально системні реформи під загальними назвами «реформа децентралізації» та нова державна регіональна політика розпочались під впливом і тиском Революції Гідності лише у 2014-2015 рр й тривають і донині.

Держава сильна своїми інституціями та спроможним місцевим самоврядуванням, а громадянське суспільство – активністю, об’єднаннями і коаліціями

Чому в Україні упродовж 30 років спостерігаємо низький рівень довіри громадян до центральних і регіональних органів державної влади? Відповідь очевидна і проста: недовір’я продукується слабкими або належно непрацюючими в інтересах громадян і громад державними інституціями. Зокрема і незадоволенням високого суспільного запиту на системні реформи. Донедавна неспроможне і недієздатне місцеве самоврядування, найчастіше на сільських територіях, також не сприяло належному рівню довіри громадян і до своєї найближчої та обраної на виборах місцевої влади. Як відомо, причинами протестів українців під час Революції Гідності було не стільки назадоволенням від дій влади щодо побиття студентів-протестувальників у центрі Києва та відмовою екс-президента-втікача від підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Головною вимогою стало впровадження нарешті в країні невідворотних змін та проведення ключових і системних реформ, що назрівали уже десятки років. Революція Гідності дала поштовх активним громадянам і громадським організаціям об’єднатися і спрямувати свою протестну енергію у русло дій.

У березні 2014 року у м. Києві було утворено «Реанімаційний пакет реформ» (РПР) – коаліція громадських активістів, експертів, журналістів та науковців, які спільними зусиллями допрацьовували або розробляли нові законодавчі ініціативи задля «реанімації» української держави (читай – формування сильних державних інституцій) та відстоювання і втілення системних і невідворотних реформних змін в Україні. Експерти РПР підготували ще під час Революції Гідності низку першочергових законодавчих ініціатив, які б через парламент дали старт процесу реформування країни. Йшлося про реформування судової і правоохоронної систем, створення нових державних антикорупційних органів, проведення системної реформи децентралізації та впровадження нової державної регіональної політики, здійснення реформ у сферах охорони здоров’я, освіти, суспільного телерадіомовлення та в багатьох інших проблемних сферах розвитку українського суспільства. Із запропонованих законопроєктів станом на сьогодні у парламенті з 2014 року було підтримано понад 80!

Водночас реформні законопроєкти потрібно було не лише розробляти і просувати через Уряд і парламент, але й швидко та ефективно впроваджувати безпосередньо в регіонах і громадах. Саме тому на Закарпатті зокрема і виникло ще у 2014 році коаліційне об’єднання асоціацій органів місцевого самоврядування, громадських і наукових організацій «Реформи задля гідного життя». Більш детально про його діяльність і результати – у наступних публікаціях цього циклу.

Олег Лукша,

голова правління Агенства місцевого розвитку та інформаційних ресурсів «Європоліс»,

співголова Коаліції «Реформи задля гідно життя»,

виконавчий директор Закарпатського РВ АМУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You might also like...

ГО «Екосфера» провела консультацію у Холмківській територіальній громаді

Read More →