Загружаємо...
Ви тут:  Головна  >  Аналітика  >  Новина

30 років на передньому краї суспільного розвитку. Ефективні практики громадянського суспільства України

15.09.2021  /  0 Коментарів

У попередніх статтях з цього циклу публікацій йшлося про найбільш визначальні риси громадянського суспільства України, яке формувалось впродовж 30 років незалежності країни.

Історично унікального суспільного феномена і як впливового фактора геополітики та частини глобальної «контрвлади», і як засадничої інтелектуальної та ідейно й інституційно стабільної платформи становлення сучасної європейської демократичної держави після тривалого періоду колоніального і тоталітарного комуністичного режиму. Успішних практик подібних суспільних трансформацій в масштабах такої великої європейської країни, як Україна, світова історія ще не знала. Про ініціюючу та провідну роль громадянського суспільства у процесах державотворення, яка проявилась у численних ефективних практиках суспільних змін як у центрі, так і в регіонах, мова йтиме у цій завершальній оглядовій статті.

Чому саме громадянське суспільство, а не владні і політичні інституції?

Справді, чому в Україні  громадянське суспільство, а не владні і політичні структури, спромоглись об’єднати справжню інтелектуальну еліту, прогресивні медіа та місцеве самоврядування, зароджуваний середній клас в особі підприємництва і фермерства – і попри всі владні «обгрунтування» багатовекторності зовнішньої політики та суспільно-політичні загострення під час Помаранчевої революції і Революції Гідності (і навіть завдяки їм!) – незворотньо спрямувати владу на повернення країни на європейський цивілізаційний шлях розвитку? Відповіді частково знайдемо навіть при простому порівнянні потенційних можливостей громадянського суспільства та передбачливо  вибудованої під інтереси олігархічно-кланової системи у центрі й регіонах, але вкрай неефективної для місцевих громад територіальної організації державної влади – з монополією виконавчої влади ОДА і РДА та галузевих структур міністерств і відомств. Відповіді знаходимо і у площині величезної сукупності ефективних практик суспільного і територіального розвитку країни, ініційованих і реалізованих саме інституціями та об’єднаннями громадянського суспільства.

Отже, якими потенційними можливостями і спроможностями для розвитку країни чи її регіонів володіють чиновники державних органів влади і представники організацій громадянського суспільства? І що у вибудуваній системі працює у «мінус»?

Чиновники мають діяти виключно в межах і у спосіб, визначені для них законами, нормативними і підзаконними актами та посадовими інструкціями. В органах державної влади діють вертикального типу ієрархії управління на зразок «я начальник – ти дурень». Ініціативи знизу не заохочуються, бо це б’є по авторитету вищих ієрархій службової драбини. Горизонтальна співпраця між різними галузевими підрозділами, до прикладу, міністерства, відомства чи ОДА і РДА (не кажучи вже про різні міністерства чи відомства) практично відсутня при напрацюванні управлінських рішень. Працюють політичні  і квотні механізми добору кадрів, а не за ознаками професійної кваліфікації і досвіду. Єдина обласна інституція підвищення кваліфікації та перепідготовки держслужбовців при Закарпатській ОДА була ліквідована у 2016 р. самою ОДА як «неефективно працююча» (!) Більшість важливих управлінських рішень для регіону уже десятки років  не оптимізуються через відкриті обговорення, дискусії і критичне переосмислення, а приймаються волюнтаристськи першою особою або за негласною чи прямою вказівкою з Києва. Ініційований громадянським суспільством  і унормований Урядовою постановою ще у 2011 році інститут громадських рад при ОДА та інших органах державної виконавчої влади – за своїм основним задумом щодо консультацій з громадськістю при розробленні важливих управлінських рішень – так і не працює на практиці уже 10 років з банальної причини: влада вперто не приймає ключові розпорядження щодо обов’язковості консультацій на стадіях розробки проектів рішень.

В результаті, не проконсультовані з громадськістю проекти рішень (не виключено, що з корупційними ознаками чи конфліктом інтересів, порушеннями інтересів держави чи громад) подаються на обласну (районну) раду для ухвалення на сесіях – і знову повертаються на виконання в ОДА чи РДА.

Керівництво органу регіональної державної влади призначається з Києва і на практиці не підзвітне та не підконтрольне громадам регіону в особі представницьких місцевих рад, зокрема обласної ради.

При усіх зазначених «мінусах» чинної уже десятиліттями системи територіальної організації державної влади громадянському суспільству доводиться з нею співпрацювати, бо вона, влада, розпоряджається ресурсами задля розвитку. І  терпляче очікувати на те, що нарешті і завершальний етап реформи децентралізації буде доведено до запланованого результату, за яким регіональна державна влада з виконавчої має трансформуватись виключно у владу префектур і префектів з контрольними функціями. До цього зобов’язує нас як ратифікована Україною Європейська Хартія місцевого самоврядування, так і власні реформні владні рішення.

Звісно, жодних «мінусів» і описаних вище недоліків у спроможностях до розвитку територій і громад організації громадянського суспільства не мають.

Так, на відміну від органів державної  влади, інституції громадянського суспільства та неурядові організації і установи, асоціації органів місцевого самоврядування, можуть проводити будь-яку статутну діяльність, не заборонену законом. У переважній більшості вони не фінансуються з коштів бюджетів різних рівнів, хоча могли б виконувати на належному рівні немало соціальних і розвиткових проєктів, як це має місце у розвинених країнах. Звісно, організації громадянського суспільства не мають і корупційних ризиків та спокус. Тим не менше, у період президентства П. Порошенка активно велась законодавча кампанія щодо примусу антикорупційних громадських об’єднань до електронного декларування доходів їх експертів і активістів у випадку виконання грантових проєктів з фінансуванням ЄС або США. Показово, що тодішня постмайданна українська влада могла «стерпіти» будь-яку критику від громадянського суспільства, окрім його антикорупційної діяльності, підтримуваної зарубіжними партнерами України.

Здобуті власними інтелектуальними зусиллями грантові та інші фінансові надходження, включаючи транскордонне співробітництво, організації громадянського суспільства неприбутково спрямовують, як правило, на проєкти економічного, соціального, екологічного, культурного та інфраструктурного розвитку територій і громад, а також – на правозахисну діяльність.

У громадських організаціях та благодійних фондах зазвичай відсутня громіздка вертикальна ієрархія управління, як це має місце у державній владі, і переважають горизонтальні зв’язки.

Громадські і неурядові організації ефективно комунікують між собою та з громадами і органами місцевого самоврядування, детально вивчаючи їх запити і потреби  задля розробки і реалізації розвиткових проєктів. При потребі – швидко формують об’єднання, коаліції і мережі з метою більш ефективного зосередження ресурсів і одержання синергії при виконанні проєктів чи програм. Експертний і професійний рівень представників громадських  і неприбуткових організацій зазвичай перевищує рівень чиновників органів державної влади.

І насамкінець: рівень довіри до організацій громадянського суспільства так само значно перевищує довіру до органів державної влади будь-якого рівня та відповідних державних інституцій. Отже, суспільний запит на повне завершення децентралізаційної реформи в Україні лише наростає після етапів реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою в Україні.

Консолідоване справжнє громадянське суспільство, неурядові організації та інтелектуальна еліта продовжують відігравати провідну роль у реформному державотворенні і націєтворенні України

У газетній статті  нам залишається місце навести лише перелік тих важливих напрямків і практик звитяжної аналітичної і експертної роботи та законотворчої діяльності, за які ініціативно і найчастіше безкорисливо брались об’єднання і коаліції громадських і неурядових організацій, асоціації органів місцевого самоврядування та агенцій регіонального розвитку з різних областей країни. Ось ці напрямки і успішні практики багаторічної діяльності українського загону глобального громадянського суспільства:

  • Обгрунтування історичних національних і цивілізаційних основ розвитку України та вироблення на цій платформі передумов і стратегічних рішень зовнішньої і внутрішньої політики державотворення і націєтворення.
  • Формування суспільної свідомості та основ державної інформаційної політики щодо процесів державотворення і націєтворення у незалежній Україні.
  • Створення засадничих основ системного реформування і модернізації України.
  • Обгрунтування і впровадження реформних засад організації ефективної територіальної влади, спроможного і дієздатного місцевого самоврядування та відповідного потребам розвитку громад адміністративно-територіального устрою України (реформа децентралізації).
  • Розробка і впровадження в практику європейської моделі державної політики підтримки регіонального розвитку та нових методологічних основ стратегічного і просторового планування розвитку регіонів і громад в Україні.
  • Розвиток ідеї досягнення згуртованості регіонів як одного з головних пріоритетів Державної стратегії регіонального розвитку України до 2027 року.
  • Впровадження європейських підходів і законодавчих актів щодо екологізації державної політики і суспільної свідомості та збереження довкілля і охорона природи.
  • Розробка і впровадження концептуальних основ нової енергетичної політики на платформах підходів європейського «зеленого» енергетичного переходу та енргетичної демократії і підвищення енергоефективності.
  • Активна промоція практичного впровадження принципів сталого, екологічно збалансованого розвитку територій і громад та запобігання наслідкам глобальних кліматичних змін.
  • Обгрунтування теоретичних основ і узагальнення практик транскордонного і євроінтеграційного співробітництва регіонів і громад.

Перелік виокремлених напрямків розвитку територій, громад і України загалом, в розробці яких найактивнішу участь бере громадянське суспільство країни, ще далеко не вичерпний. Але навіть по цим десяти напрямкам багаторічний доробок  громадянського суспільства і неурядових організацій та асоціацій органів місцевого самоврядування України вражає: це сотні і сотні законопроєктів, тисячі розроблених і виконаних проєктів і програм та проведених заходів. А головне – все це разом суттєво підвищило спроможність наших регіонів, громад міст, селищ і сіл щодо розвитку задля підвищення якості і рівня життя.

Олег Лукша, голова правління Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера», співголова коаліції ГО Закарпаття «Реформа задля гідного життя»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You might also like...

ГО «Екосфера» провела консультацію у Холмківській територіальній громаді

Read More →